Фантасмагорія

Вступ-інтродукція

Створено на основі реальних подій, що уже відбулися, відбуваються чи будуть відбуватися.

Усі персонажі, або майже всі персонажі вигадані, списані та змальовані. Будь-яка схожість із справжніми персонажами є випадковою падковою під кавою підковую.

Дії відбуваються плюс-мінус зараз на південному заході Африканського континенту в пустелі Наміб.

Дійові особи:

«Старий» або «Діно» - це динозавр, ну як динозавр, те що від нього лишилося. Звісно, що завдяки органічній своїй конституції від динозавру нічого не могло залишитися. Ну окрім скаменілих слідів. Діно - це скам’янілі сліди динозавра, що пасся на території сучасної Намібії орієнтовно 200 млн років тому. І то, сліди лишилися завдяки збігу обставин. Діно лишив свої сліди або у рясно политому дощами пісковику або на березі прадавнього озера. Із часом, сліди були вкриті нашаруванням осадових порід та поступово закаменіли. Завдяки ерозії води та вітру, сліди стало знову видно і власне побачити їх може зараз кожен бажаючий. Так от Діно – це сліди динозавтра і коли говорять «след простыл» - це якраз той випадок.

«Середній» або «Гоба». Метеорит Гоба – найбільний на Землі кусок заліза природнього походження. Прилетів на планету Земля орієнтовно 80 тисяч років тому, спочиває нині там де і приземлився – на півночі теперішньої Намібії. Гоба уже не дуже добре памятав скільки йому років. Це лише під земною атмосферою він провів близько 80 тисяч років, відпочиваючи від тривалої дороги, аналізуючи та розкладаючи по полицям усі свої міжпланетні пригоди. Адже до того як замортизувати в Земну атмосферу та зупинитися в Намібу, він мандрував сотні тисяч років по просторах Галактики, досліджуючи найвіддаленіші куточки, вивчаючи частки, гази і елементи, простори та пустоти, тиск і вакуум, фізичні та хімічні дії, ну і все таке інше чим метеорити як правило займаються подорожуючи Галактикою, you know what I mean. Майже всі свої безтурботні 80 тисяч років, Гоба пролежав спокійно без інтеракцій із гомосапієнсами. Аж ось недавно, років 80 тому, один із місцевих фермерів наткнувся на Гобу і розказав іншим про знахідку. Інші почали регулярно навідуватися, постукувати по велитеському шматку, намагатися відламати, відрізати, відпиляти, відтяпати кусочок заліза собі. Коли про знахідку дізналися співробітники сталеварної компанії, то вони навіть хотіли забрати Гобу собі, щоб заприторити його у свою доменну піч та наробити із Гоби корпус корабля або кілька тисяч металічних балок для будівництва або накрайняк леза для штикових лопат. Нащастя для нього, на той час людство ще не просунулося настільки у своєму науково-технічному прогресі, щоб здійснити вантажеперевозку такого тонажу із пустелі до заводу феросплавів, тож Гоба залишився на місці. Із того часу навколо Гоби поставили огорожу, оголосили його національним памятником та почали пускати туди туристів. Тож все, на що людство спромоглося на даному проміжку свого розвитку, то це відколупати шматочок заліза, сфотографуватися разом із Гобою, влізти на нього, пострибати та поповзати на ньому. Ну власне і все. Тож можна сказати, що Гоба буде собі лежати і далі у відносному спокої, будемо сподіватися і протягом наступних 80 тисяч років.

«Мала» або «Вельвічія» це квітка Welwitschia mirabilis або Вельвічія дивовижна. Насправді Вельвічія – це багаторічне дерево-довгожитель, а не квітка. Вельвічія у природі зустрічається тільки у Намібії та Анголі, тривалість життя від чотирьохсот до півтори тисячі років. Нашій Вельвічії, про яку йде мова у даному описі недавно виповнилося тисячу років. Ну як недавно, років 50 тому, у 1969 вона святкувала своє тисячоліття. Мала народилася орієнтовно в 969 році, була свідком і ровесницею впровадження Християнства на території Київської Русі князем Володимиром у 988 році, і мабуть тому із малих літ слідкувала за поточними подіями в даному регіоні світу (Київська Русь, Русинія-Україна, УРСР). Свої перші 920 років свого життя Вельвічія росла собі спокійно в пустелі, без будь-яких втручань та interactions з боку людства. Людство собі десь паралельно жило та розвивалося на інших землях та континентах, а місцеві бушмени так глибоко в пустелю не заходили. Вона народилася ще тоді, коли у науково-популярній літературі того часу домінувала думка про те, що Земля плоска, і утримується на трьох величезних китах та десяти слонах, до відкриття Америки залишалося років 300, ну а територію Африки ще не розкромсали під лінійку жадібні колонізатори-розповсюджувачі тогочасного релігіозного мейнстріму – католицизму, носії європейської цивілізації та західного культурного коду. Свою людську назву Вельвічія отримала недавно наприкінці 19 століття, коли один австрійський науковець-ботанік Friedrich Martin Josef Welwitsch знайшов її та відкрив її для усього світу. Спочатку Малу ніяк і ніхто не називав, бо власне нікому, а потім почали називати на честь того австрійського ученого - Вельвічія. Ну Вельвічія то Вельвічія, змирилася Мала аби не трогали.

Місце події та контекст

Ця трійця збирається регулярно приблизно раз у сто років для обміну новинами та інформацією про зміни у навколишньому світі. Вони збираються віртуально своїми голограмами біля найвищої дюни національного парку Наміб-Науклуфт (в південній частині пустелі Наміб). Дюна Біг Дедді має висоту в 380 метрів. Дюна хоча потроху мігрує туди-сюди, як власне і будь-який пісок в пустелі, все-таки за 100 років змінює своє положення максимум на кілька десятків або сотень метрів, тож наша трійця знаходить місце зустрічі без особливих ускладнень. Щонайменше останні 9-10 зустрічей у такому ж складі (Діно, Гоба та Мала) проходили без запізнень та майже без пригод. Ну хіба, окрім останньої зустрічі у 1919 році, коли один випадковий перехожий побачив голограму Діно у вигляді 150-ти метрового динозавра, що відбивався на поверхні дюни. І можна було подумати, що їх зустрічі викрито. Проте трійця розуміла, що ніхто тому бідному не повірить, вважатимуть за пустельні галюцінації в результаті обезвожування. Власне так і було, нещасного закрили на лікування в будинку для психічно хворих у Свакопмунді, де він і провів решту свого життя, розказуючи сусідам по палаті про динозаврів у пустелі.

Збираються віртуально у вигляді голограм тому що реально зустрічатися віч-на-віч було б проблематично. Кожен по своєму був прикутий до свого теперішнього місця: Вельвічія – багатокілограмовою кореневою системою, Гоба своєю шестидесятитонною масою, ну а Діно взагалі являвся частиною гірської породи, тож тет-а-тет був можливий тільки віртуальний. Трійця давно вже користувалася технологією голограм та віртуальним переміщенням у просторі. Їм ця технологія була доступна уже протягом кількох десятків тисяч років (для порівняння: людству лишилося ще кілька сот років, щоб технологія голограм та віртуальних подорожей стала доступною широкому загалу).

Їх зустріч та обмін інформацією з аналітикою фіксується у вигляді нотаток за допомогою діамантового олівця на на монолітній поверхні скаменілого пісковика-зошиту-літопису для збереження історії майбутнім поколінням через мільйони та мільярди років.

Діно, будучи, найстаршим та наймудрішим в основному слухає інших двох. Рідко щось говорить, в основному резюмує та завершує зустрічі.

Гоба одночасно і говорить і аналізує і інтепретує. Маючи міжпланетний досвід, Гоба, співставляє дані про Землю із даними з інших частин Галактики, і як правило задиктовує Велвічії, що треба писати. Періодично Гоба оглядається на Діно, шукаючи його ухвалення та щоб упевнитися, що говорить все правильно. Якщо Діно ніяк не реагував, то значить Гоба все розказував правильно.

Вельвічія, будучи наймолодшою, робила всю чорнову роботу. Збирала усі дані за останні 100 років, вивчала та систематизувала інформацію і доносила Key findings за весь період, у вигляді звіту, що проектувався на широкий екран 300-т метрової дюни. Гоба узагальнював інформацію та резюмував історію планети та останні 100 років, а Вельвічія занотовувала коротеньке резюме діамантом по пісковику.