Як якісно і ефективно боротися з пожарами

Як то кажуть на злобу дня. Поки горить Україна, бо дід палив, батько палив і я буду палити, розкажу про дієві превентивні методи у боротьбі пожарами.

Як якісно і ефективно боротися з пожарами.

Мій учбовий рік 2001-2002 в університеті на півночі штату Нью-Йорк почався стрімко та епічно. Десь другий тиждень навчання, і уже 11 вересня 2001. Як зараз пам’ятаю, я виходжу із своєї кімнати в гуртожитку в лоббі, де у нас висів тєлік, а там трансляція палаючих веж Всесвітнього Торгового Центру. В універі навчалося дуже багато студентів із самого New York City, тому атмосфера була дуже intense, всі телефонували своїм сім’ям, друзям і знайомим щоб узнати чи з ними усе гаразд. В тому числі і мій сусід, мій руммейт Філ. Він був сам корінним нью-йоркцем в першому коліні, а його батьки, фізики-ядерщики, втекли із щасливого комустичного Китаю десь в 50-60-70-80хх роках 20 століття, та кинули своє коріння навічно розмішавшися в melting pot та Big Apple Нью-Йорку. Америка вона така, як салат. Купа інгрідієнтів, але усі із своїм визначним та специфічним смаком, текстурою та начинкою. Таким був і Філ Енг, американець, китайського походження, корінний житель Нью-Йорку, і в тому році мій руммейт на 2001-2002 навчальний період.

Філ реально уособлював у собі все, що треба для розуміння концепції diversity. Для початку, Філ по гуртожитку бігав у своїй стандартній уніформі, у піжамних штанах і білій футболці. У нього за рік я бачив тільки дві уніформи: business casual для занять в університеті та піжама на всі інші випадки (ну хіба крім рідкісних вилазок в місто Рочестер). Філ був китайцем, а батьки у нього також були китайцями, тож і говорили вони на китайській, напевно кантонський варіант. Китайська звучала у нас щоденно по вечорам, бо Філ мав звітувати мамі про все, що відбувалося навколо протягом щоденних конференц дзвінків тривалістю десь від 30 хв до години, в залежності від насиченості подіями попереднього дня в одному із найбільш занудних університетських кампусів в США (а може я просто заздрив, бо я тоді додому телефонував тільки раз на місяць і то хвилин по 15-20 зважаючи на дороговизну міжнародного телефонного зв’язку). Філ навчався на технічній спеціальності і тому носив окуляри, без яких бачив не дуже. Він був суттєво овервейт по європейським міркам, ну і трохи пухлий по американським стандартам (різницю у великих та товстих людях я перший раз зрозумів повернувшися додому після року в Індіані. Я тоді зрозумів, що українські товсті або повні люди, взагалі не товсті або новіть стрункі у порівняні із американцями). А ще Філ привіз із собою до гуртожитку, гру яку він дуже любив – Денс Денс Революшн – це коли грає техно музика і на екрані ідуть стрілки: вліво-вправо-вперед-назад. А ти маєш відтворити ці рухи ногами під звуки якогось японо-китайського мега техно і ще й робити це дуже швидко. І на додачу, Філ любив прозорість, transparency та ексгібіціонізм і чомусь любив лишати двері до нашої кімнати відчиненими, коли ми були вдома в гуртожитку. Тож якщо ви проходили нашим hallway десь в 2001 або 2002 році, то могли спостерігати таку картину, як Філ в своїй білій піжамі під звуки китайського супертехно скакає на своїй денс дес революції, і під час енергійних рухів у нього частенько злітали його окуляри, які він ловив своїми маленькими рученятами, або як частина пузяки випадала з-під футболки і кружляла в такт ритмічної техномузики. Насправді Філ був нормальним і безобідним пациком, який до того ж ще вищав від групи Тату та їх хіта Нас не догонят. А вищевказане, то для того щоб краще уявити як виглядав головний герой подій, про які піде мова трохи пізніше.

В той рік я звичайно курив, як і більшу частину свого життя. В США сигарети були дуже дорогі, але це не зупиняло. У нас в універі, пачка Мальборо коштувала $5.75, і на стипендію в $175 в місяць особливо не накуришся. Але корейські пацики (місцеві бариги та наркоділєри), наладили канали поставок сигарет в роздріб, якщо дуже треба. Потім здали свої канали поставки – насправді все було просто. Ми купували сигарети по божеским цінам, замовляючи у кантор, що були зареєстровані в індіанських резерваціях (Native American). Індіанські резервації мають особливий юридичний та податковий статус, там майже не сплачуються податки, легально працюють казино та інші азартні ігри, ну і інші супутні напів-легальні штуки, як наприклад продаж сигарет без акцизу. Тож замість $5.75 за пачку виходило десь по $2.50 за пачку разом із поштовою доставкою. Розказую про сигарети це тому, що у мене завжди з собою звісно і сигарети і запальничка або сірники.

Отож одного разу я повертався десь під обід назад в гуртожиток, щоб лишити книги та взяти речі для плавання в басейні. Філ якраз тусувався дома.

Каже мені: Дай свою запальничку?.

Я: Для чого?

Філ: Ну так. Просто.

Я: Ну ладно на. Грайся.

Дав я йому свою запасну запальничку та й пішов собі в басейн. Накрутив кілометр чи два в басейсні і повертаюся додому. Підхожу до свого гуртожитку і бачу що стоїть пожежна машина прямо біля нашого входу. Тю, думаю. Захожу всередину, дивлюсь наш Room Assistant бігає в милі і ходять якісь пожежні по нашому коридору. Ну і бігає Філ, але не на денс денс революшн, а туди-сюди в якомусь каматозі. «Для чого ти мені дав запальничку?» - ображено буркнув мені Філ.

Виявляється Філ, дитя кам’яних джунглів Нью-Йорку, ніколи в житті не розпалював багаття. Не був ніколи в складі бойскаутів, не розбивав палаток, не їв гарячу кашу із багаття і не їв із консервної банки ножем. Тож вирішив спробувати прокачати навик із розведення багаття. Взяв у мене запальничку. Для багаття вибрав сухе листя перед гуртожитком, для розпалу взяв пару своїх рефератів із термодинаміки чи ядерної фізики ну і розпалив багаття перед входом.

Не знаю чи горіло там чи ні, але дим від листя зайшов у гуртожиток. Room assistant побачив дим, ну і як вказано в інструкції визвав пожежних. Філ мабуть в цей час десь заховався, але обгорілі листки із рефератів містили акуратно надруковане прізвище та імя Філа, і дуже швидко вказували на особо опасного прєступніка - винуватця хибного виклика пожежної охорони.

Тож Філ попав на штраф у розмірі 1,500 доларів + суспільні роботи годин на 15. Суспільні роботи (!) заключалися в тому, що Філ мав розвішувати по кампусу друковані матеріали про небезпеку від пожеж, а також підготувати і зробити виступ перед школярами, розповідаючи про важливість правил пожежної охорони та безпеки.

P.S. Не знаю чи Філ навчився розпалювати багаття чи ні. Але після 11 вересня 2001 року він пересів із літака на потяг.