...Той схід сонця...

Інтродукція

Протягом своєї відносно нетривалої історії людство вивчало, дивувалося, боялося та поклонялося навколишньому світу, і основним його елементам: сонцю і зорям, горам та лісам, річкам і океанам, матері-землі. Дізнавшись більше про оточуючий нас світ із розвитком знань та науково-технічного прогресу та із пришвидшенням темпу життя, людство (у особі деяких його представників) інколи все-таки знаходить час, для того щоб помилуватися такими ж простими, але абсолютно прекрасними та дивовижними явищами, які ніколи не вийдуть з моди (адже мода - це придумана концепція і вона не існує поза межами людської колективної свідомості), які не засипе пилом століть і мільйонів років, які не перепишуть числений раз історики узгоджуючи із домінуючими на той момент панівними доктринами та політичним контекстом, які доступні всім без виключення людям незалежно від віку, місцезнаходження, матеріального та соціального статусу, які можливо є єдиною константою та точкою відліку та точкою опори у нашому примхливо-мінливому та поверхнево-матеріалістичному світі, що заблукав та загубився наче той малий у просторах Всесвіту...

Частина 1.

Схід і захід сонця – для мене персонально є такими явищами. Людина, у своєму pursuit of happiness, намагається фокусуватия на простому і прекрасному. Мені повезло проживати на тропічному острові і тут, особливо на західному узбережжі, заходи просто казкові, настільки різноманітні та різнокольорові, що кожна можливість споглядати ту природню красу дарує моменти щастя та радості, єднання із Всесвітом та підключення до безмежної космічної енергії та натхення...

У подоражах країнами світу, особливо Африкою, я максимально узгоджую свій графік із сонцем. Так щоб схід сонця був відправною точкою нового дня пригод, а захід сонця був його чудовим завершенням. І справа тут не тільки у споглядання самого підйому сонця із-за горизонту чи його бульканні в небокрай. Кольори оточуючого світу завдяки положенню сонця при сході чи заході, як на мене є найкрасивішими, найбільш таємничими та привабливими. Схід та захід сонця розфарбовує світ напівтонами і натяками, напіввідкриває та напівзакриває суть оточуючої природи, явищ та об’єктів, залишаючи багато свободи для фантазії та уяви, того хто спостерігає...

І дійсно основні природні та й рукотворні landmarks, які я відвідав останнім часом смакують краще із сходом або заходом сонця.

Водоспади Вікторія зранку, у майже пустому парку зі сторони Зімбабве, коли сходило сонце, не тільки розірвало мою душу на атоми, змили в один момент всі цивілізаційні нашарування сотень тисяч років своїми вируючими тисячами тон води річки Замбезі, повернувши в лоно Землі-матері. Це був якийсь дивовижний момент, я почав ридати беззупину як маленька дитина, як немовля, відчуваючи себе маленькою частинкою безмежного Всесвіту, але в той же час невід’ємною та неподільною частинкою чогось одного, суцільного та єдиного.

Часто егоїстично не хочеться ділити такі моменти ні з ким взагалі і в багатьох країнах Африки під час сходу сонця це часто вдається. Адже хочеться розділити цей момент із природою та космосом, а не чути як голосно гортанно говорять американці, або як щолкає своїми фотоапаратами маленька групка із кількох десятків китайців, або цокають пляшками якісь юні та дурні студенти, що відправилися в подорож of a lifetime, щоб щось там собі віднайти. Не те щоб мене інші люди роздражали чи заважали. Але дійсно хочеться якогось більш unique і щоб ніхто не заважав наскільки це можливо.

Можливо це було із другим по величині каньйоном у світі – Fish River Canyon, що знаходиться в Намібії недалеко біля кордону із Південною Африкою. О 5:30 ранку, коли немає нікого і перед тобою відкривається грандіозне створіння викарбуване мільйонами років творчої ерозії вітрів та архітектурної діяльності Fish river. І ще до перших промінців сонця, споглядаєш за цим чудом земного ландшафту у коричнево-рожевих відтінках. Сонце підіймаючись над горизонтом, шар за шаром, поступово потрапляє в сам каньйон, розфарбовуючи його у всеможливу палітру темно та світло кирпичних напівтонів. Кути та хвилини вирішують все.

Захід сонця прикрашає і вершини людської архітектурної думки. Так одним із класичних зображень прекрасного храму Ангкор Ват є його вид із сонцем, що заходить. Зодчі імперії Кхмер, щось знали, під’єднуючи свої створіння до космічної енергії та зводячи свої шедеври на пікові розвитку своєї цивілізації.

Напевно одним із найбільш чарівних та особливих вражень із моїх подорожей лишається схід сонця в Sossusvlei над дюнами пустелі Наміб на борту повітряної кулі, прямо як в пригодницьких історіях Жюля Верна або як дивовижній розповіді режисера Люка Бессона у фільмі «Дім». Я ніколи не думав, що мені може сподобатися пустеля із її наче відстутністю всього живого. Проте насправді це хибна думка і пустеля просто прекрасна, із її чарівними формами та ландшафтами, із її безмежними та різноманітними просторами. І найкращий час щоб посмакувати красоту Намібу – то якраз із першими променями сонця...

Частина 2

Під час нашого проживання на острові, до нас в гості прилітало чимало знайомих та друзів (десь приблизно 30+). Дехто гостював прямо у нас, з деким ми просто зустрічалися, коли була нагода. Гості – це завжди класно. Наш дім заново оживає, наповнюється новими емоціями, шумом та враженнями. А ще гості – це класна нагодо to re-experience острів заново. Адже людина це таке створіння, що звикає до усього та перестає цінувати те що має. Ти звикаєш до усього. Гості тебе трохи розтрушують від рутинності і дають змогу заново відчути та пережити разом із ними захоплення від discovery of the island.

Відразу після святкування Нового року, десь всередині січня 2015 року до нас прилетіли в гості молода і красива пара І. та Р. У І. і Р. було лише днів 7 щоб подивитися та насолодитися островом, адже у них троє діточок, тож часу на себе обмаль. Слід відмітити, що як у мене під час подорожей перший день має бути ударним, не дивлячись на втому від перельотів та переїздів. Коли я прилетів в Філадельфію в серпні 2001 року щоб прийняти участь у orientation program до початку навчального року і не дивлячись на те що провів у дорозі із перельотами годин 20+, ще вночі пішов грати в футбол на освітленому стадіоні Drexel University. Організм не розуміє різниці часових поясів та трохи плутається у часі і просторі. Ну і я користуючись спантеличеним організмом, вижимав із нього все що міг.

Так і з гостями часто буває. Перший день перебування-гостювання часто буває найбільш ударним і власне задає тон всьому перебуванню гостей на острові. Коли до мене в гості прилітав О, то в нас перший день плавно перетік в другий ранок і ми перемістилися із Флік ен Флака аж в Гранд Бей, по ходу купалися вночі в океані, далі робили барбекю на даху мого будинку, стартувавши пригоди Карла на острові, і вирішили не втрачати час та рано вранці наступного дня вже поїхали на мотоциклі спочатку в ботанічний сад Pamplemousses, заодно збираючи штраф від поліції за порушення правил дорожнього руху та перевезення пасажирів без відповідної на то ліцензії. І це враховуючи що це ще був по суті Day 1, в якому О, ще й робив свій 15-ти годинний переліт. Відпустка О на острові була напевно найбільш веселою та насиченою для мене із усіх гастрольорів, які коли-небудь гостювали.

Для Р. і І. ця поїздка була першою спільною протягом кількох років, де вони були самі без дітей. Тож тут також день 1 ніхто не марнував на непотрібний відпочинок та інші дрібниці. Ми відразу по прильоту гостей накрили скатертиною наш великий круглий стіл на балконі і заходилися прикрашати святковий стіл різними смачними елементами. Я із Р. робили барбекю із щойно зловленої рибки, завернувши її у фольгу. Дівчатка рубали салати та обговорювали останні свої новини. Атмосферно і на бекгранді грала музика, сповіщаючи сусідів про наше віслово. Диміло багаття, розносивши п’янкий аромат замаринованої рибки. Горіло вугілля, і віддаючи тепло, шкварчало від падіння риб’ячого жиру. Навколо співали пташки, сусіднє мангове дерево запрошувало почастувати солодко-п’янкі плоди. Стіл був вкритий всілякими вкусняхами та різними напоями. Ми спілкувалися, жартували, їли-випивали, насолоджувалися компанією одне одного, раділи моменту.

Застілля було таке як треба. Я попросив Р., щоб він привіз мені ріднесенької української горілочки-перцовки Неміров (один кілограм). Важливий момент: собі Р. взяв пляхан віскаря Jack Daniels у ємкості одного кг. Ну а дівчатка сиділи болтали собі під якийсь бейліз та ром з колою.

Бесідували ми напрочуд довго. Так довго, що дівчатка, втомлені та зморені від подій сьогоднішнього дня, уже пішли спати-спочивати. Ну а ми продовжували бесідувати, наливаючи стопку за стопкою, покривали тему за темою, обмінювалися поглядами, думками та ідеями. Треба сказати, що маючи 2 літра на двох можна дійсно покрити дуже багато різноманітних тем, починаючи від legacy античного мистецтва та його впливу на сучасність аж до переваг та недоліків адронного колайдера, від улюбленого деситиліття в світовій режисурі до стандартної і класичної «как космические корабли бороздят просторы Большого театра». Алкоголь, і особливо його кількість та якість, виконує роль соціального підсилювача, що зміцнює існуючі емоції та переживання, соціального клея, що утворює short term and long term bonds, в залежності від запиту та пріорітетів, такого собі grease / машинного масла, що змащує деталі та механізми для smooth and seamless operations. Кожен із нас двох працював наполегливо у своїй дисципліні: Р. прибирав віскі, ну а я - горілку. Ми не зчулися як уже стало години 4 ранку. А наше завзяття хоч і трохи було притрушене кількістю проміле, проте не зникло зовсім.

Вирішили стрічати як то кажуть «зорьку», побачити схід сонця на березі теплого Індійського океану. На мотоциклі мабуть було трохи небезпечно, тож вирішили їхати на автомобілі. То був такий час (4-5 ранку) що іще нікого не має, бо всі іще сплять, в тому числі поліція, тож можна сміливо вирулювати на дорогу. Ми спакували собі стандартний набір для стрічання сонця – взяли свої снаряди віскі та водки, стопки і Увага: одну мандарінку! Чому одну, для мене так і лишилося загадкою. Мабуть подумали, що як закусон для 300 – 400 мл алкоголю однієї мандаринки то було достатньо. Я сів за кермо і ми погнали зустрічати схід сонця на західне узбережжя, що омивалися лагідними хвилями Індійського океану...

Від мого дому до пляжу Флік ен Флак, їхати хвилин 5. Поставили авто на парковку та пішли по пісочному пляжу. І тут диво. Наче в якійсь казці, невідомо звідки, наче по змаху якогось чарівника на пляжі Флік ен Флака з’явився диван. Оскільки ми були досить втомленими від сьогоднішнього алкогольного марафону, то непонятно звідки взявшийся диван – то було так сюрреалістично, абсурдно, смішно, приємно, а також ну дуже своєчасно та доречно, що ми звичайно ж вирішили ним скористатися, щоб зустріти перші промені сонечка із нового світлового дня...

Ми зручно всілися на дивані. Продовжили нашу бесіду, під лагідне журчання та плескання легенького прибою, милувалися відблисками місячного сяйва на майже ідеальній поверхні океану. Прибули ми вчасно, бо ніч уже почала здавати, почала програвати свій щоденний бій вічному супротивнику - ранку. Нудно-сірий холст неба почав поступово обрамлятися першими штрихами, розтікатися приглушеними розводами і майоріти яскравими проблисками ранкового сонечка.

Все було якось так як треба щоб було. Все якось дуже гармонійно злилося під час того сходу сонця: і пісочний пляж, і 5:30 годин ранку, і сонно-спокійний океан, і безкрайнє блакитне небо, і ми на тому дивані...

Ранок поступово вступав в свої права, ледь освітлюючи тільки-но моторошно-темну пустоту безкрайнього океану, та перетворюючи його на більш привітного, видимого і зрозумілого. То був початок нового дня і нового життя. Час, природа, океан та небо, перегорнули ще одну сторінку, розпочавши писати нову історію, не оглядаючись на вчора і лишивши все у пройдешньому дні. То був новий день, нові пригоди і звершення, нові кольори та емоції. Струни прийдешнього дня забриніли тихо та лагідно, даруючи нам свою невідому мелодію...

P.S. Весь новий день Р. спочивав на прохолодній кахельній підлозі ванної кімнати, адже в пройдешньому дні було напевно забагато яскравих емоцій як для одного світлового дня...

P.S.S. Я більше ніколи не бачив той диван на тому пляжі...