Про Намібію

Skeleton Coast – Берег Скелетів – узбережжя Намібії і Атлантичного океану в північній частині пустелі Наміб. Простягається на 500 кілометрів від кордону із Анголою до міста Свакопмунд. Така весела назва має дві причини: По-перше, вздовж узбережжя розкидано дійсно багато скелетів як морських жителів – китів, морських котиків, так і наземних тварин – шакалів, імпал, ориксів. Ну і людей. По-друге, це один із найбільш небезпечних, жорстоких та брутальних регіонів планети для мореплавателів. Узбережжя буквально вкрите залишками кораблів, що зазнали аварії та повільно дезінтегруються під впливом пекельного сонця, сильних вітрів та холодної води Атлантичного океану. Холодна океанська Бенгальська течія стикаючись із гарячими повітрям пустелі Наміб, утворює густі тумани, що вкривають берег більшу частину року. Туман, у сукупності із постійними величезними хвилями є причиною частих корабельних аварій. При корабельній аварії, шлюпки могли здолати лінію прибою та дістатися берега. Але прибій в цих місцях був настільки сильний, що на веслах в зворотному напрямку досягнути корабля практично неможливо. І саме тому, ті, хто вцілів при аварії корабля і дістався берега, опинявся посеред однієї з найсухіших і найменш придатних для життя пустель планети, в сотнях кілометрів від найближчих поселень та джерел питної води, без будь-яких шансів на порятунок, тому помирали прямо там. Власне саме тому цей регіон і отримав таку моторошну назву «Берег Скелетів». Бушмени, місцеві жителі Намібії, називали цей регіон «Земля, яку боги створили в люті», португальські мореплавателі дали назву «Ворота в пекло».

В геологічному відношенні більша частина Берега Скелетів є однією з найстаріших ділянок поверхні Землі, позаяк корінні гірські породи, що її складають, мають вік понад 1,5 млрд років. Такі цифри мені взагалі на голову не налазять. Якщо взяти людину із середнім віком 75 років, то вік цих порід становить 20,000,000 людських поколінь. Ну як це? Як же ж це ультра супер давно. Неможу навіть уявити своєю обмеженою фантазією.

Для чого я туди поїхав? Не знаю. Я думаю причина полягає у контрастності та потягу до протилежностей. Людині ж завжди хочеться того, чого у неї немає. Живучи на тропічному острові Маврікій, який Марк Твен назвав прообразом раю на землі “ Mauritius was made first, and then heaven; and that heaven was copied after Mauritius”, посеред спокійного лазурного, я би навіть сказав лагідного океану, в одному із найбільш густо населених куточків планети, в оточенні пальм і вічної зелені, лінивих і розслаблених острів’ян, мабуть хочеться побувати у чомусь радикально протилежному. Намібія, та Берег Скелетів, підходять для цього якнайкраще.

Намібія – займає другу позицію після Монголії, як найменш густонаселена країна у світі (3 людини на квадратний кілометр). 2 млн людей на 800 тис квадратних кілометрів. Більшість видатних та туристичних місць, які ти відвідуєш, ти відвідуєш тільки ти сам. Тобто все це тільки для тебе – і це зриває кришу. Після тисяч спітнілих, шумних черг та натовпів туристів у багатомільйонних мегаполісах європейських столиць, після загазованих та хаотичних країн південно-східної Азії, тиша, пустота, відстутність людей та близькість до природних чудес є концептуально іншим видом подорожей. Ну наприклад:

·       коли я в грудні на кілька днів зупинявся на півдні Намібії, щоб насолодитися красотою Fish River Canyon – найбільшого канйону в Африці, то я відвідував основний оглядовий майданчик кілька разів і зранку, щоб побачити як схід сонця грає тінями та поступово відкриває всю грандіозність цього гігантського канйону, і ввечері (те ж саме що і зранку, але без можливості фотографувати – бо сонце прямо в очі та камеру 😊), і там, будучи наодинці, можна спробувати як працює луна. Крикнув в пустоту десь вниз канйону, і слідкуєш як луна полетіла від одного загибу скелі до іншого і так на кілометри. Наче привітався із канйоном а він тобі у відповідь десятками відлунь. Крутяк. Тільки ти і канйон. Рекомендую, обов’язково покричати у Fish River Canyon;

·       або коли я в травні в’їжджав до національного парку “Skeleton Coast” у Springbok gate із регіону Kaokfeld. Заплатив внесок за в’їзд до парку та заповнював книгу реєстрації, то я звернув увагу на те, що до мене сьогодні в’їхало 2! авто. Тут важливо, що травень, бо травень в Намібії – це зима, а значить нежарко і температура дуже комфортна для подорожей. Так от 2 авто із відвідувачами в день на території парку розміром 16,000 квадратних кілометрів – це так для порівняння, ну все одно що 2 машини на території всієї Івано-Франківської області. І більш нікого. Пишу це зараз і самому стає моторошно! В цьому національному парку краще триматися основної дороги, бо якщо десь заблукаєш і навіть якщо тебе знайдуть, то не зовсім зрозуміло через скільки років.

Намібія – це країна майже повністю вкрита пустелями Наміб та Калахарі. Наміб вважається однією із найдревніших пустель в світі. У Намібії, усе якесь супер древнє. Тут ти в якомусь іншому вимірі. Намібія оголює та підкреслює, гіперболізує та висміює оцю усю возню сьогодення, швидкоплинність та тимчасовість людських цивілізацій, оце смішне бахвальство кожного окремо взятого мортального та суспільств вцілому. Намібія відкриває велич та грандіозність доісторичних, доцивілізаційних природніх явищ, об’єктів та суб’єктів планетарного масштабу. Тут поза часом у нашому розумінні слова «час». Час тут – це як мінімум десятки тисяч років. А в основному це мільйони та мільярди років. А твій вік як людини тут це секунда. Так, ледь помітний подмух вітру. Ну наприклад:

·       Гоба метеорит, найбільший метеорит, знайдений на Землі. Прилетів своєю масою в 60 тон приблизно 80 тисяч років тому (я тоді навіть ще не народився).

·       Скаменілі дерева в місцині Khorikas, на території якого можна побачити залишки дерев (два стовбури довжиною 45 метрів та окремі уламки на всій території заповідника). Під час ексклюзивної тільки для мене екскурсії, гід пояснив, що дерева росли на території теперішньої екваторіальної Африки та були сюди принесені природніми силами під час розлому Гондвани на окремі континенти приблизно 180 мільйонів років тому. Дерева перебували під товщею осадових порід, і з часом вода вимила із стовбурів органічні речовини, замінивши на мінеральні речовини, спричинивши їх скам’яніння.

·       Ну і власне сама пустеля. Пустеля – просто поза часом. Для мене це якось незбагненно, але пустеля сьогодні така ж майже нетронута людиною як і тисячі або мільйони років тому. Із своїми драматичними пейзажами, із своїми іншопланетними картинками, безмежністю горизонтів, різноманіттям та одночасно цілісністю ландшафту, Наміб takes your breath away. Наміб надихає на нові мрії та звершення. Якось у розмові із товаришом я поділився, що хотів би побачити та облітати всю Намібію на літаку – той відразу підкинув ідею отримати ліцензію пілота, щоб мати можливість літати. Я частково бачив Намібію та Наміб із неба – мій перший візит був саме про це.  На сході сонця, ми піднялись на повітряній кулі та подивились зверху на дюни Намібу – це мабуть одне із найбільш чарівних та захоплюючих пригод that ever happened to me.

Ну це точно to be continued…