Про роботу океану

Важливо виходити із шуму буденності та рутини. Залишити тимчасовий цей шум, кіпіш та накип буденності. Залишити всіх та все десь там, залишитись із собою наодинці. Наодинці із своїми думками. Бо насправді ти все одно завжди був, є і будеш сам. Сам складаєшся тільки із своїх думок, а все інше це продовження. Ти, точніше, твоя думка as in “thought”, це єдине, що насправді є. Тільки твої думки тут і зараз. Усвідомлення, свідомість, баланс. Тут, зараз в цьому моменті. Це приносить спокій та повноту. В суєті-суєт, ти забуваєш зупинятися, а миті роками пролітають.

Тож іди до океану в гості. Треба перевірити, як там океан. Чи также сумлінно та старанно гонить хвилі до берегу. Чи так же як вчора облизує базальтове узбережжя. А камені то ховаються в хвилях, то знову виринають із настирних бризків, та виблискують чорнотою на південному сонці.

Коли говорять про втому, згадуються такі рядки: «Раз уж солнцу вставать не лень, то для нас значит ерунда». І дійсно, океан трудиться своїми хвилями щодня. У нього немає відпустки, навіть не бере sick leaves. Без вихідних, день у день, гойдає свої хвилі, несе їх до берега. Щодня. Із самого початку. Сьогодні і вчора. І сто років тому. І тисячу. Мільйон? Мільйони років. Давно, дуже давно. Завжди. Із самого початку.

Тому коли чогось не можеш, уяви цей щоденний сумлінний та копіткий труд протягом «завжди». А у тебе немає завжди, обмежень у часі трохи більше ніж у океану із хвилями. Обмежений кількома десятиліттями. Це і багато і мало одночасно. Але це багато. Бо раз так вирішено та закладено зверху та цього має бути достатньо. А раз цього достатньо, то значить ти можеш багато, якщо не все. Якщо сумніваєшся, дивись вище про щоденну роботу океану...