Дорогою до St Lucia або про старість

Ти стаєш старим, коли починаєш (і тут доречно використати саме це дієслово) крякати наступними патерналістськими конструкціями «В наші дні», «От коли я був молодий» і так далі. Коли хтось говорить щось подібне, мені відразу вбачається шафа заповнена моллю із затхлим повітрям, що не провітрувалося десятиліттями, після того як господарі зачинили будинок і викинули ключі, а час так і спинився на тому епізоді.

Насправді, нікому не цікаво, що було коли ти був молодий, чи що було 20 і 30 років тому, це абсолютно нікому не цікаво. Це може бути цікаво тільки тобі, в основному для безглуздого і безрезультативного самокопанія або для статистики. Усім цікаво що є зараз і що буде потім. Твоє «колись» нецікаве. Ти старієш тільки тоді, коли використовуєш подібні конструкції в своїй голові. Як людина вільна і незалежна, сам вирішуєш про що думати і які конструкції домінують в голові. Тому ти сам вирішуєш, коли будеш старим.

Не плутати із ностальгією. Ностальгія - це прекрасно. Адже ностальгія – це коли ти відкручуєш назад і смакуєш події, відчуття, людей, моменти, які давно минули.  Згадка про них визиває приємні і теплі відчуття. Але без претензій і повчань. Ностальгія – це не означає, що ти старий. Ностальгія означає, що тобі є що згадати і у житті ти не був пасажиром. Ностальгія не означає, що ти живеш минулим. Ностальгія означає, що ти колись прожив «зараз» яскраво, і те «зараз» перетворилось на приємні спогади у вигляді ностальгії.

Ти стаєш старим, коли вістря твого юношеского максималізму тупиться та ржавіє в тусклій і затхлій буденності, in daily rat race та в болоті дня сурка. Треба періодично витрушувати пісок десятиліть із своїх калош, щоб було легше переставляти ноги та йти вперед дорогою в майбутнє...

Зайшов в готель, включив для фону телевізор, а тут кіно із Жан-Клодом Ван Дамом at his prime😊.