В смысле!!!???

«В смысле!!!???»

Будучи вихованою, вона не могла дозволити собі відкрито вступати в конфронтацію із людиною, яка відверто несла якісь нісенітниці та дурню, і прямо послати опонента на йух, тому користувалась коротким «В смысле!!!???».

У питальному словосполученні «В смысле!!!???» власне питання практично не було. Могло здатися що там десь три знаки оклику та три знаки питання. Але насправді там було напевне десять знаків оклику, ну добре нехай девять знаків оклику. І лише із ввічливості, та все-таки допускаючи, що можливо десь щось не дочула, чи можливо неправильно інтерпретувала, вона залишала один знак питання так про всяк випадок. Тобто «В смысле!!!???» насправді виглядав отак: «В смысле!!!!!!!!!?»

«В смысле!!!???» гартувався довгими роками та інтенсивними діалогами, щоразу стаючи все ближче до вербальної досконалості, змістової завершенності та смислової довершеності. Вона володіла своїм «В смысле!!!???» настільки вміло та  вправно, вихватувала «В смысле!!!???» так же блискавично та несподівано, як ковбої із американських вестернів діставали свої револьвери на запилених площах перед салунами Дикого Заходу. «В смысле!!!???» прошивав аргументи опонента наскрізь, залишаючи величезну діру сумнівів в його мізку.

Людину, яка мала необережність, необачність та злочинну зухвалість ляпнути неперевірене «ДесьПобачивЩосьПочув», очікувало наступне: «ДесьПобачивЩосьПочув» відразу застрявав спочатку у фільтрі, потім скочувався в recycle bin, де по «ДесьПобачивЩосьПочув» багатотонним катком прокочувався «В смысле!!!???»

Часто «В смысле!!!???» слугував їй своєрідним оберегом. Ніби на сторінках гоголівських творів, вона відхрещувалась своїм «В смысле!!!???», малювала ним кола або пентаграми (в залежності від настрою), зводячи непомітні для сторонніх залізобетонні мури, які захищали її від вселенської тупості, недалекості, інтелектуальних захворювань та ідіотизму.

Раніше вона користувалася «В смысле!!!???» набагато частніше. Намагалася використовувати «В смысле!!!???» більше як інструмент для аналізу та синтезу у морі інформації, для пошуку сенсу та раціонального зерна серед буденної сірості, зброду обиватєлєй та безликих пересічних середньостатистичних, стараючись знайти людину. Не дивлячись на впертість, твердість характеру та незламність віри в найвищі людські ідеали та цноти, ця щоденна боротьба забирала занадто багато внутрішніх сил, і тому із часом це стало нагадувати боротьбу Дона Кіхота із повітряними мельницями. Ні, вона не здалася та не зламалася, просто із часом та досвідом, старалася уникати та оминати дурість ще до того, як вступити із нею в діалог та подальшу неминучу конфронтацію. «В смысле!!!???» лунало рідше, вона почала використовувати його бережливіше і лише щоб уже завершити поєдинок. Так «В смысле!!!???» у неї перетворився на контрольний постріл в голову безмежної тупості.

Вона любила своє «В смысле!!!???» і ніжно дбала про нього. Повертаючись додому, вона ретельно протирала його, знімаючи пилинки тупості, підточуючи лезо до ідеальної гостроти і блиску, та ставила його на нічний столик біля ліжка, вимикаючи світло. Адже уже завтра новий день, нова боротьба і треба бути напоготові...