Як я падав з мотоцикла

Недавно показував колезі місцевий маврікійський ресторан. Переходили дорогу, як несподівано і якось дуже швидко із-за повороту вилетів автобус і ледь не зніс мені голову. Мабуть секундою раніше, або на крок ближче, і було б все по-другому. Слід сказати, що на острові майже все водії автобусів дійсно придурки і літають як кончені по вузьким місцевим дорогам, і навіть якщо ти дуже акуратно їздиш чи ходиш, все одно треба бути надзвичайно обережним. Я безумовно люблю всілякі стрибки із мостів та літаків і може скластися враження, що я легковажно відношусь до власного життя та ризикованих видів діяльності. Проте це не так. Якщо чесно ніколи не відчував такого ризику для власного життя як з тим автобусом в той момент. Не скажу, що я був шокований, але я вирішив, що треба бути пильнішим та не розслаблятися. Якийсь водорозділ. Тож навіяло. Не дивлячись на моє захоплення екстримальними забавками, моїм найбільш небезпечним заняттям в житті був мотоцикл.

 «Якщо ти мотоцикліст, і не падав ні разу з мотоцикла, то ти не мотоцикліст» (Сам придумав).

Як я падав з мотоцикла

Вхідні дані. В серпні 2011 року я нарешті переїхав до океану. Взяв новий мотоцикл в кредит – найбільш просту і ходову модель на ринку острова - Suzuki GN 125. В момент покупки мій досвід їзди на мотоциклі дорівнював нулю. Ну тобто я умів їздити на велосипеді, і колись Славік – мій друган дитинства, дав разок проїхаться на своєму дирчику. Прав на мотоцикл у мене також не було. В Україні я отримав права на керування автомобілем, якими особливо не користувався. Додатково, я був на Маврікії, а це бувша британська колонія разом із своїм лівостороннім рухом. Отож станом на покупку мотоцикла: Досвіду керування мотоциклом – 0, права на управління мотоциклом – 0, досвід керування транспортним засобом з лівостороннім рухом – 0. Мене це правда особливо не засмучувало, адже у мене був німецький красень-шолом часів Другої світової війни, якого подарували мені мої друзі із однієї чудової компанії на мій день народження. Коли летів на острів, то я взяв шолом із собою разом із томом «Капіталу» Карла Маркса, у дуже гарному перекладі українською мовою 1954 року видавництва – дві найнеобхідніші речі для переїзду в будь-яку країну.

План дій. Ну що ж, непогані дані для початку. План був наступний. З 1 вересня 2011 починається моя нова аренда в містечку Flic en Flac, на західному узбережжі Індійського океану, і 5 вересня мені доставляють мій новесенький мотоцикл, на мою стару адресу в місті Rose Hill. Насправді вийшло так, що я дійсно переїхав у Flic en Flac разом із своєю знайомою Деніцою із Болгарії – my new roommate, із якою ми домовилися шерити будинок. А от із мотоциклом довелося зачекати. Магазин сказав, що мотоцикл буде тільки через місяць, приблизно на початку жовтня. Ну, що ж варіантів нема, доведеться почекати. Тут слід сказати, що сполучення публічним транспортом між Cyber City, який знаходився в центрі острова і де знаходився Ernst & Young та Flic en Flac, було супер не зручним і треба було їхати аж на трьох автобусах. Супер не зручно, і для мене то не варіант. Тому я вирішив, на цей період візьму в оренду скутер – заодно підучусь іздити на двоколісному транспорті із лівостороннім рухом. І добре, що так і зробив. На скутері я зробив ті помилки, які на мотоциклі я не знаю чим би закінчились. Ну мабуть найбільший тупняк, це звичайно як я розбирався із round-abouts, коли я виїздив на зустрічну полосу пару разів– але все обійшлося, і я дуже оперативно учився як правильно входити в round about. Тож за місяць я научився плюс-мінус орієнтуватися в маврікійському трафіку, оминати автомобілі, що купчилися в пробках в основних транспортних розвязках. Ну і вивчив свій щоденний маршрут, який займав приблизно 25 – 40 хвилин, в залежності від трафіку.

Права. В поліцейському відділенні мені дали учбові права на мотоцикл на основі українських прав на авто. Відповідно до місцевих правил з учбовими правами не можна їздити із пасажирами та не можна їздити по motorway, а тільки місцевими дорогами. Наперед забігаючи скажу, що повноцінні права так ніколи і не отримав, їздив на учбових.

Доставка мотоцикла. Отож в першу суботу жовтня, мій мотоцикл було доставлено на мою стару адресу в Rose Hill, із найбільшими на острові металевими воротами. У день доставки у мене було єдине завдання – доставити мотоцикл із Rose Hill в Flic en Flac. Оскільки я ні разу в житті не їздив на мотоциклі і абсолютно без руля як перемикати передачі в механічній коробці передач в мотоциклі, то я покликав на допомогу свого товариша Ігора, земляка із Маріуполя, який на той час працював у посольстві сусідньої країни. Ігор був довідченим рокером, тож приїхав ділитися досвідом. Отож у дуже скорочені строки (хвилин 25) він мене навчав як перемикати передачі із першої по третю – бо мені треба було уже сьогодні якось їхати на мотоциклі 20 км на свою нову адресу біля океану. Якось я наче зрозумів як перемикаються передачі, подякував Ігореві та поїхав у напряму Flic en Flac. Тут слід сказати, що південь суботи – це напевне був найгірший час для такої поїздки, бо це найбільш густонаселена частина острова, всі в суботу йдуть на ринки, в магазини за покупками та вулиці заповнені людьми, машинами, мотоциклами, мопедами, собаками – ну напевно максимально можливою кількістю відволікаючих факторів, які тільки можна уявити. А коли ти ще перший день їдеш на мотоциклі і ще точно не знаєш як тормозить на третій передачі, а потім вчасно стартувать на зелене світло так, щоб не заглох мотор. А всі ж не знають що ти профан, що ти перший день на кермом мотоциклу, що ти практично не вмієш їздить, і всі машини за тобою сигналять, а всі люди наче спеціально біжуть під колеса, а всі світлофори спєцом перемикаються на червоне прямо перед твоїм носом, і ще й сонце о 1300 жарить як скажене, піт летить, футболка вся мокра, додаючи до незабутності цієї першої подорожі. Не знаю як, але якось докрутив до свого будинку в Flic en Flac в той день. Ну а на наступний ранок, вирішив учитися їздити спокійно. Так пораньше, годин у 7 ранку по своєму району, щоб було поменше людей. Тож я попрактикувався, трохи поїздив, покружляв по вулицям, наче відчув себе більш впевнено. Ну і в той же день вирішив поїхати уже через весь острів на північ у місто Гранд Бей...

Падіння з мотоциклу №1. Новий мотоцикл вимагає обкатку, щоб усі деталі нормально стали на місце і щоб мотоцикл прослугував довго. Це означало, що перші 800 км я міг їздити тільки користуючись 1 по 3 передачі, ну і відповідно десь із обмеженням по швидкості до 40 км на годину. Тож перші кілька тижнів я дотримувався такого режиму для свого сталевого коня. Але ж так хотілося притопити ну хоч там 70-80! І ось цей день настав. Я перевірив кілометраж, і помітив що сьогодні дорогою до роботи буде уже 800 км, тож можна буде розігнатися по-людськи. Тут треба відмітити, що я ж уже наїздив близько 800 км і відчував себе впевнено на мотику. Уже хотілося випробувати його, як він буде летіти по блискучому асфальту. Тож я уже переключився з третьої на четверту, та пристойно собі розігнався. Пролетів дорогу на під’їзді до Quatres Bornes і скидував швидкість, бо входив у round about. І тут я упав на повороті. Упав несподівано. Бо коли ти падаєш на мотоциклі, це завжди несподівано. На узбіччі round about було розсипано багато гравію-щебню, що наноситься різним транспортом та супроводжує практично усі узбіччя доріг. Мотоцикл попадає на щебінь, і ти втрачаєш керування і відразу падаєш. Тож я впав. Добре що я був у захисній курточці, вона захистила лікті. А от права долоня була відкрита, попала прямо на щебінь та розсіклася, вирвавши пару шматків м’яса, ну і потекла кров. Ну наче нічого – живий. Я підняв мотоцикл, відвів його в сторону, витрусився і оглянувся. О, Community Health Center – непогане місце я вибрав для того, щоб упасти. На Маврікії існує мережа community health centers – це такі невеликі медичні центри, які надають базову медичну допомогу і як правило безкоштовні. Тож мені повезло, що я грохнувся перед його дверима. Я зайшов у центр. Лікар, якось дуже базово промила рану, наклала повя’зку та сказала, що необхідно поїхати у іншу більшу лікарню для більш кваліфікованої допомоги. Добре, що ця лікарня знаходилася десь в 5 км звідси. Тож я зателефонував на роботу своєму менеджеру, сказав, що мабуть трохи запізнюся (я ж відповідальний співробітник), бо я упав із мотоцикла та їду в лікарню. Я поїхав потроху на мотоциклі із викривленим кермом. Лікарня громадська, дуже велика і там було дуже людно. Схожа на наші совкові лікарні, такі ж депресивно-пригнічуюча, як і будь-яка лікарня у обласному центрі. Чекав у своїй черзі може годину-дві на прийом до лікаря. Лікар виявилася вау! із Донецька, як на диво! Я чуть іще раз не упав. Але вона була така як і всі наші лікарі – не заспокоїла і не підбадьорила, а сказала, що буде довго заживати. Слід сказати, що багато маврікійців вивчає медицину та фармацевтику в наших вузах, тож часто можна зустріти лікаря, який говорить російською мовою, бо навчався десь на пост-радянському просторі.

Руку лікував я десь місяць. Пилу трохи поубавилося.

Тут хотілося б сказати наступне. У керуванні мотоциклом, важливий фокус та концетрація. Та і в будь-якій справі, як тільки ти втрачаєш фокус і концентрацію, все. Ти злітаєш з дороги. От я на секунду втратив пильність, і все полетів на round about. Або якщо занадто велика самовпевненність, коли ти увірував, що все схоплено – це дуже велика помилка. Я періодично дивлюсь ігри АПЛ, найбільш competitive ліги у футболі. Та слухаю інтерв’ю гравців та тренерів. Навіть найсильніші команди не дозволяють собі зухвалості і дуже обережно висловлюються з приводу своїх шансів на титул. Бо розуміють, занадто самовпевнена поведінка призводить до втрати пильності, помилок та як результат втрати очок, перемог і титулів. У футболі, на мотоциклі, на дорозі, у житті все вирішують секунди та сантиметри. Втратив концентрацію, втратив сантиметр, встратив усе. Упав.

Падіння з мотоциклу №2. Я повертався із своїх бухгалтерських курсів ACCA від London School of Accountancy в Cybercity, проїхав поліцейських відділок, їхав швидко по основній дорозі, але у межах ліміту. І тут в мене із другорядної в’їжджає авто. Я бачив це зіткнення, я бачив як водій-дурень дивився тільки а одну сторони, і не дивився в ту, звідки їхав я. Але я не встигав уже затормозити, щоб уникнути удару – а він просто не дивився. Тож я упав, кермо перекрутилося набік. Я якось згрупувався і упав акуратно, і наче без травм. Тільки розбилася бокова фара. Наче і серцебиття не змінилося. Раніше я б в такій ситуації відразу закурив – а на той момент якраз не курив. О, раз мені не захотілося курити значить я дійсно уже кинув. – Обрадувався я. Водій визнав, що він дебіл, дав мені грошей на ремонт і ми роз’їхалися.

Тож в цьому падінні була переоцінка адекватності інших учасників дорожнього руху. Особливо на острові, за відсутності культури водіння, треба уміти очікувати всього чого завгодно і бути готовим до неадекватності звідусюди.

Падіння з мотоциклу №3. Якось їхав заплутавшись у власних думках. Бувають такі моменти коли сумніваєшся, втрачаєш впевненність. Думаєш-передумуєш, топчешся на місці, не знаєш що робить і як вийти із цього стану. Десь в такому настрою і їхав, в’їхав на round about, якось довго думав, щоб перестроїтися в іншу полосу, тому пізно почав повертати, і відповідно уже сам в’їхав у авто. Трагічно-травматичного нічого не сталося. Я більше був на себе злий, що цього разу я впав саме через власну розхлябаність та незібраність. Цього разу саме це було причиною дтп.

Власне для мене найкраще демонструється розхлябаність, незібраність, невизначеність та невпененність при грі у більярд. Або в будь-якій грі на точність та концентрацію (дартс, більярд, стрільба). Ну я часто граю в більярд, тому постійно помічав. Якщо ти в момент перед самим ударом сумніваєшся чи зайде шар в лузу, то він ніколи туди не зайде. І навпаки, коли я граю і взагалі не думаю і думки відсутні, коли не має сумнівів, тоді залітають один за одним і на раз два. Я не знаю як це працює, але коли у тебе немає зайвих думок, то все виходить набагато краще.

Тож зайві, неясні думки, неуважність і сумніви. Цього разу спіткнувся об власні сумніви. А на дорозі треба бути чітким, передбачуваним та зрозумілим для інших учасників.

Втомився – сходи в кіно. Одного разу їхав із товаришем із Флік ен Флака в Гранд Бей. До цього ми тусувалися всю ніч в клубасі. Ми не бухали, але і не відпочили, ще й зовсім не спали. Я доїхав до центру нормально, але перед Порт-Луісом я відчуваю, що засинаю, очі закриваються самі. Я якось доїхав до Порт-Луіса, переборюючи сон. Мені треба було хоч годину поспати, бо я не доїду. Було годин 8 ранку, ми зайшли в місцевий кінотеатр, який хоч не працював, але зал був відчинений, було так прохолодно і темно – тож ми годину-дві поспали в кіно. Давно я не спав із таким задоволенням! Та поїхали далі в Гранд Бей. Але було страшно, коли засинаєш за кермом мотоцикла. Ще й поліція квитанцію виписала за порушення, бо по моторвею ж не можна та й з пасажиром не можна – два в одному. Правда сам штраф прийшов поштою десь через 11 місяців – це острів, тут все йде довго.

Оса-бджола. Коли ти їдеш з відкритим шоломом, туди може щось залетіти. Одного разу мені в шолом влетіла оса і опинилась під одягом. Інстинктивно ти хочеш дьорнуться, щоб позбавитися оси, але не можна. Мені вдалося зберегти спокій, сповільнити мотик, зупинити його на обочині, скинути шолом та футболку, щоб витрусити звідти осу. Спокійно треба без емоцій. Якось так, тут дрібниць немає.

Коли я з мотоцикла пересів у автомобіль, я відчув себе звичайно набагато безпечніше. Бо коли ти на мотику, то ти наче голий. У мене було таке знайоме відчуття, коли я побрив голову налисо. Незвично та дивно. Але коли голова оголена – ти відчуваєш наскільки вразливий, exposed та незахищений твій череп. Так і на мотоциклі. На мотоциклі, ти весь в дорозі. Хоча захист є, він мінімальний та більш удаваний. На мотоциклі мабуть твій найбільш сильний захист – це твоє усвідомлення, що у тебе насправді немає захисту. Чим раніше ти позбавишся ілюзії захисту, тим краще. І мені здається, чим раніше ти упадеш з мотоцикла, тим краще. Упасти з мотоцикла треба обов’язково до того моменту, поки ти ще не увірував, що ти невразливий.

P.S. Я їздив на мотоциклі з 2011 по 2014 рік. Мотоцикл продав. Шоломи лишив.