Про ЧСВ

Бог. Він безумовно був просто бог. (Тут слід було б перейти із панібратського «він» на шанобливе та більш appropriate «Вони», у множині та з великої літери, проте це може бути граматично дуже заплутано, тому пишемо «він», в умі тримаємо «вони»).

Шлях до себе як божества почався одного дня, коли він прокинувся у своїй кімнаті в підвалі гуртожитку і вирішив, що він заслуговує не те що на більше, а на найбільше. Ні, він не був простаком. Він розумів, щоб його амбіції реалізувалися, треба їм відповідати, треба щоб амбіції світили, сяяли та сліпили як ореол, підкреслюючи його велич. Треба ходити як бог, треба дихати і думати як бог. Треба вести себе як начальник , як генерал, як бос, як CEO, як штурмбанфюрер. Говорити із оточуючими тільки як з підлеглими. Треба безумовно і безальтернативно домінувати скрізь і всяк.

Тому він поступово почав створювати навколо себе відповідний імідж. Найняти персонального PR чи імідж-мейкера він поки що не міг собі дозволити, тому вирішив бути сам собі імідж-мейкером. Почав із іміджу в соцмережах. Вибрав фотографії, що були б найбільш імпозантні, які в викликали найбільше обурення та обговорення у оточуючих. Щоб визвали шквал критики, ненависті та підняття брів. Він бог, треба було всім про це повідомити. Треба було створити вибух в соцмережах. Треба було вліпити кілька потужних фоток на профайл, щоб відразу все стало на свої місця. Ось наприклад ця Фото 1: де він посажений у масивному креслі. Погляд прямо в об’єктив камери, зверхній погляд із ледь помітною високомірною посмішкою, підняте вгору підборіддя.  Ну явно ж він тут як мінімум принц, ну імператор. Владика. Фото 2: Він в костюмі та краватці (краватка трохи задовга і повністю вкриває бляху ремня, але шлях до фідбеку закритий, адже функція коментарів заблокована). Ділок. Бізнесмен. Вєршатєль судєб. VIP. Тут, в цьому образі не вистачає, автомату і все він тепер Аль Капоне, найвпливовіший гангстер в американській історії. Іміджмейкінг компанія продовжувалася, і він періодично підкидав нові фотки себе в образі

Він марив. Ні не так. Він був упевнений і він знав, що у майбутньому до нього будуть звертатися як мінімум щось на кшталт такого як до Іді Аміна, Президента Уганди: "His Excellency, President for Life, Field Marshal Al Hadji Doctor Idi Amin Dada, VC, DSO, MC, Lord of All the Beasts of the Earth and Fishes of the Seas and Conqueror of the British Empire in Africa in General and Uganda in Particular".

Все познается в сравнении. Йому треба були друзі-шостаки-посіпаки для завершення реалістичності домінантного образу. Optics is everything. Його друзі своєю присутністю мали його возвеличувати ще більше не тільки в очах оточуючих граючи на контрасті, але і в його власних очах, періодично нагадуючи йому самому про свою власну неповторність, богемність та велич. Друзі, а саме двоє друзів йому були потрібні ще для того, щоб котити перед ним його огромні яйла. По одному яйлу на друга-шостаку. Так і йшов із своєю свитою, спочатку він – Божество. Ні не так. Перед тим як вся делегація входила до кімнати, спочатку чутно було як котилися його огромні яйла, потім запливав він – Божество на фоні своїх двох посіпак, яких майже не було видно за його огромними яйлами. Помпезність його візуального образу завершало взуття, підстерте із зовнішньої сторони на пару сантиметрів, що буває тільки у людей із гіперболізованою самооцінкою.

Думаючи про свою важливість, богообраність, невід’ємність та неділимість від навколишньго світу, важливість та особливість для нащадків і прийдешніх поколінь, в його голові почала грати возвеличена класична музика, щось на зразок Бетховена чи Баха, починав співати церковно-академічний хор та в ряд ставали ікони-образи святих, як ото часто буває під час православної ходи організованою партією регіонів. «Яка все-таки благодать», упивався власною величчю та богообраністю. Напевне вже час йти в велику політику.