...Селфі на фоні ковра*...

Причепурилася. І замутила селфі перед виходом із своєї двокімнатної квартири по вулиці Космонавтів. Вальнула селфач на фоні ковра прямо на профайл.

Вона не знала слова моветон, але саме вона було його флагманом, його девізом, його лейтмотивом та живою ілюстрацією. Сама того не розуміючи, власне вона і визначала, що таке моветон. Саме вона задавала тренди, навіть не знаючи цього слова, навіть і не здогадуючись, що вона може щось там собі задавати.

Вона страждала і бідкалася, коли заблокували однокласників. В її щоденній рутині утворилася чорна пустота та діра, розміром з Маріанський жолоб. Адже вона завісала в однокласніках кілька годин на день, розглядаючи фоточки, інколи ставлячи лайкосіки своїм подругам, інколи коментуючи за допомогою emoji, бо писати було в лом. А ще більше вона полюбляла вичавлювати весь свій яд заздрості та тупості на ті світлини, де їй було впадло поставити лайк. Однокласніки заповнювали її час сенсом, надавали їй відчуття осмисленості буття, повноти та різномітності життя, щонайменше віртуального.

До двадцяти років, вона вже повністю виконала свою життєву програму. Вискочивши заміж та народивши двох дітей, вона уже все зробила, що хотіла. В принципі уже і все, game over. Карма уже відпрацювала, і у наступному житті, у її випадку, вона переходила на рівень нижче. Вірогідно, у наступному житті її душу заселять у щось більш корисне, наприклад в дерево.

Ну, а в цьому житті їй залишилося тільки споживати finite ресурси планети for no particular reason, просто так зменшуючи і так обмежені запаси питної води та кисню, та продукуючи по кілька кілограм неорганічних (в основному пластикових) відходів в тиждень.

Вона безумовно добросовісно відпрацьовувала програму ідеального споживача – тупого, ледачого, недалекого та нерозбірливого. Вона як по свистку та із чіткою німецькою регулярністю замінювала старий телефон на новий, оформлюючи споживчий кредит у супермаркеті електроніки під десь 30% річних. Вона обожнювала кредити, адже вони надавали їй змогу сьогодні отримати те, за що треба була платити тільки завтра. Її любили в супермаркеті електроніки, адже вона була їх типовим покупцем – найбіднішим, найтупішим та найбільш прибутковим. Її любили не тільки в супермаркеті електроніки, але і в міністерстві статистики та економіки, бо вона покращувала їм показники, збільшувала продажі та ВВП, адже  вона купувала речі, які їй не треба, за гроші, яких у неї не було.

*Українською «килим».