Портал по вулиці Чапаєва

Інтро. Уже від самої комбінації слів «портал» і «Чапаєв» віє якоюсь булгаковщиною та попахує епохальним «Бульваром Гордона». Якось давно цей відомий український журналіст – рант’є у своєму революційно-бурлескному виданні «Бульвар Гордона» розміщував рекламу екстрасенсорики та пропагував сеанси зцілення від, увага!: «Контактер с космосом Петр и его верный друг кот Дан». Ох, я памятаю я ржав, коли читав оці оголошення. Яка уява, який політ думки, яка загадка криється у цьому Контактьорі! А єго вєрний друг кот Дан – це ж взагалі. Це ж треба до такого додуматься! Як же нам пощастило жити в одну епоху із такими персонажами! По-любасу, в оцих усих студіях естрасенсорики сидять якісь квнщики (один уже досидівся) курять траву і придумують ідіотські, але смішні назви та персонажі, створюють придурасто-загадкові образи і продають різним бідолагам повітря разом із дирками від бублика. Ну, у нас люди полюбляють всяку чортівню, бісовщину, Сандеїв Аделаджі і прочіх, люблять всякий сюр. Тут, невеликий, але обов’язковий disclaimer: із цього списку треба виключити і винести за дужки Жанну Агузарову – бо вона богиня. Вона одна і єдина. Вона єдина хто дійсно прилетів із іншої планети, із свого космосу для того щоб дарувати нам свою божественну творчість, щоб наш слух лоскотало від її космічних мелодій та інопланетних звуків, слів та словосполучень. Тож Жанну Агузарову не трогати. Всі інші – шарлатани!

Так от. Вулиця Василя Чапаєва перетинається із вулицею Івана Франко, що далі перетинається із вулицею Богдана Хмельницького. Назви вулиць в центрі Києва відображають його давню, складну та заплутану історію. Не знаю чим там думали у міській адміністрації, але вийшло ну дуже історично і літературно, як на мій хлопський розум. Дійсно, в часи УРСР в цьому районі проживали сім’ї еліти української літератури – для цього необхідно лише пройти до будинку літераторів у кінці вулиці Богдана Хмельницього, там він весь вкритий меморіальними дошками, вказуючи хто із поетів та письменників там жив. Ну про все по черзі.

Бекграунд. Весна 2007 року. Я щойно повернувся із свого суперсікрєтного заданія в Республіці Камерун. Повернувся в Київ та розпочав свою кар’єру в transactions. Реальність перевершила очікування і я якщо чесно трішки здивувався падахуєл від тогочасного режиму роботи. На моєму першому банківському проекті, ми тільки бріфінг починали проводити години в 2 ночі. І так щодня кілька тижнів. Мабуть, одним із найбільш яскравих спогадів з того часу для мене був, коли до мене в 23:35 підійшов Л. і попросив зробить футінг звіту сторінок на 70, бо вони завтра повинні випускати звіт клієнту. Футінг – щоб ми розуміли, це тобі треба у звіті перевірити і перерахувати на калькуляторі всі розрахунки, всі таблиці, упевнитися в тому, що всі цифри по звіту між собою узгоджуються. Якщо це робити якісно, а не на от’єбісь (на от’єбісь особо смисла робити немає, бо все одно всі косяки повилазять пізніше, а ти пізніше все одно получиш піздюлєй від  менеджера, тож ніколи не треба робити на от’єбісь, а треба робити добросовісно), то це займе мабуть годин 3-5-7 в залежності від насиченості звіту. Футінг сам по собі нестрашний – так просто на день роботи. Але він страшний в 23:35 в понеділок. Я думаю якби Л. тоді подивився мені в очі, то він би побачив мене закрученого в пружину від внутрішнього напрягу та вселенської несправедливості. «Канєшно Л., здєлаю!» Так, от зрозумівши, що мені треба десь вкрасти час для сну, ну і їздити із спальних районів Києва хвилин 45 – одну годину в одну сторону, із таким режимом дні закінчуючи роботу десь 2300 мені не дуже підходить, тож я вирішив шукати квартиру десь ближче до центру та ближче до офісного центру на перехресті Хмельницького та Володимирської.

Епізод 1. К. К мій друг. К був киянином, але він давно уже збирався звалить із своєї хати, тому він із задоволенням погодився разом шукати квартиру. Шукали ми і онлайн і в друкованій пресі, періодично перевіряючи Бульвар Гордона на наявність пристойних оголошень від їх головного журналіста. І от одного разу, я знайшов таке собі непримітне оголошення на одній із 150 сторінок газети Aviso. Це оголошення десь заховалося на одній сторінці, нічим непримітне «2 кімнатна квартира в центральному районі по вулиці Чапаєва», окрім самої назви вулиці Чапаєва. Я тоді навіть і не знав, що є така вулиця в Києві. Так от я подивився на місцезнаходження вулиці Чапаєва і сказав К, що треба її подивитися, і домовився із власником про візит. Треба тут сказати, що ми із К. подивилися десь 3-4 різних варіантів перед тим як знайти прийнятний (то вже після одруження я узнав, що треба переглядати як мінімум варіантів 40-50, а тоді я був неодружений і про це не знав). Тож я поїхав подивитися на квартиру. Район мені відразу сподобався, все-таки 7 хвилин від метро Золоті Ворота, історичний і дуже тихий центр столиці. Особливо коли я побачив наскільки близько квартира від роботи, буквально в 5 хвилинах пішки – ну а для мегаполісів – іt doesn’t get better than that, 5 хвилин пішки від роботи – це ж абсолютно інший лайфстайл. Ні тобі давки в метро на Лівобережній з 7:00 по 8:00, ні тобі маршруток із тролейбусами, ні тобі віддавлених ніг або захєзаних перехожими туфлів, чи задристаних чорно-мокрою сніжною багнюкою штанів від пролітаючих автомобілів. Тож весь цей кайф лишаємо в минулому. 5 хвилин і я на роботі. Звоню я К – берем по-любому. К. також подивився і погодився. Ми зустрілися із власником іще раз оформити нашу угоду. Підписали договір оренди, розпили бутиль, закусуючи всякими шняжками. Посиділи трохи побухали із Львом Івановичем – він виявився дуже приємним потужним як візуально так у внутрішньо чуваком. Розказував як вони хуліганили в молодості із елітою літератури УРСР у них тут на районі. Лев Іванович був здоровим мужиком, приймав участь у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС, ну і взагалі отлічний чєл. Квартира до цього ніколи не здавалася, відчувалося що тут недавно жили люди у своїй власній квартирі. Квартира знаходилася у царському будинку, збудованому на початку 20-го століття. Всередині були аграмєнні 5-ти ментрові потолки, можна було чути як дзвеніло відлуння. В квартирі раніше мешкала його мама, він її забрав до себе у спальний район. Попросив, щоб ми регулярно поливали квіти, бо мама переживала та й пішов собі. Кімнати ми з К. напевне розіграли, провівши жеребкування та кинули монетку. Перша спальня-зала була більш простора із виходом на балкон – балкон виходив у внутрішній двір і здавалося у першій спальні можна кататися на самокаті. Друга спальня-спальня була поменша, але із вікном в той же внутрішній дворик, та із квітами мами Льва Івановича, які треба було регулярно поливати, та з тєліком. Тож К. виграв просторішу спальню-залу і оселився там. Я ж заїхав у спальню-спальню.

Жити на Чапаєва було реально дуже круто ахуєнно і якщо чесно то просто заєбісь. Ми відчули себе напевно як парижани, або ті хто мешкає у центрі Парижа, тай посять фоточки в інстаграмі із свого малюсінького паризького балкончика із видами Ейфелевої вежі із підписами, «что жизнь безусловно удалась, зацените, суки».  Тільки у нас звичайно замість Ейфелевої вежі був вид на внутрішній дворик та квіти мами Льва Івановича, які треба було регулярно поливать. І замість Тріумфальної арки у нас поруч був офіс динозаврів української політики СДПУ(О) на чолі із їх провідним керманичем – видатним юристом усіх часів і народів. Але до роботи в «Леонардо» близько, до клубасів і пабів теж – «Авалон» на Леонтовича, «Caribbean» на Петлюри біля залізничних кас, «Палата №6» із тьотками в білосніжних накрахмалених халатах на Бульварно-Кудрявській, літературний «Купідон» на Пушкінській із якого я коли виніс бюст свого земляка Миколи Васильовича Гоголя, «Golden Gate» паб із дартс та двома столами американського більярду власне біля метро Золоті Ворота, більярдний клуб «Генштаб» в білогвардійській тематиці із тачанками та кулеметами «Максим» - і кінотеатр «Київ», на Львівській площі - власне все що треба для повного щастя пацанам. Виходиш в пятницю із офісу годин так в 2200, вдихаєш повітря на повні груди і все, життя починається. Ніяких тобі метро, чи маршруток. Я дуже любив ранки на вихідних – 6-7 ранку, і ти гуляєш по пустинним та чарівним вулицях центрального Києва. Особливо по буднях, коли тільки-но вислав проект звіту, годин так в 5-6 ранку і із зміненим сприйняттям реальності та адекватності після пари банок редбулу і безсонної ночі йдеш собі відпочивати додому, по ранковій свіжості та пустинних вулицях центральної частини столиці. Тихо і тільки інколи чуєш звуки або мітли в одному із дворів, або якогось автомобіля по бруківці, або жіночий стогін із якогось вікна по вулиці Франка. Київ, центр, весна і ранок суботи – що може бути краще! Ми тепер були безумовно богема.

Ну кар’єра продвигалася, вихідні веселилися. Часто до нас заходити гості, бо у нас багато спільних друзів. Тож ми частенько влаштовували або house warming party, або friends gathering, або просто підбухували раз на тиждень як усі нормальні представники офісного планктону. Інколи до нас на вогник заглядали сусіди, бо будинок був дуже тихим, у тихому куточку, тож коли у нас були гості – чутно було на весь будинок. Сусіди інколи кричали, інколи ругались та називали наших шановних гостей простітутками, інколи не кричали але визивали міліцію. Ну а так нічого собі, сусіди як сусіди. Пізніше у нас в будинку з’явився штаб «Блоку Віталія Кличко». Тож тепер ми знаємо звідки кувалася його перемога на мерських виборах. Я пізніше зняв їх табличку «Блок Віталія Кличко» бо треба було підписати листівку на день народження для другана з роботи О., ну а та табличка якраз підійшла за розміром, і на ній із задоволенням усі і розписалися в якомусь пабі на Володимирській.  

Десь через півроку К. зустрів Ю, і них случився службовий роман – тож К. почав частенько пропадати десь із Ю.  У К. кар’єра розвивался більш стрімко. На роботі допрацювався до того, що сказав, що збирається переїздити в Дніпропетровськ на нову роботу, щось там повязане із трубами чи трубопроводами, я так до кінця і не зрозумів. І тому скоро буде валить із квартири. Тож через кілька місяців К. переїхав в Дніпропетровськ, а я подав оголошення про пошук нового руммейта.

Епізод 2. О. З О. ми познайомилися під час каденції в потужній міжнародній студентській організації AIESEC. Ми обидва були представники global leaders of tomorrow. Я раніше працював у київському офісі, а О. в Сєвасі (той що наш-наш). О. після закінчення свого терміну в студентській організації, працювала HR на заводі по виробницву тютюнових виборів якоїсь транснаціональної корпорації. Тож ми вирішили об’єднати зусилля та зашерити наш центрально-києвський богемний лайфстайл. О. впорхнула в квартиру, поставила свій чемоданчик, покосившись на спальню-залу. Мені було в лом переносити речі із кімнати в кімнату, та і напевне був дуже зайнятий або на роботі, або погряз в поісках сібя ілі смисла жизні, тож продовжував поливати квіти в своїй спальні-спальні. Ну а О. заїхала в спальню-залу, чому була безумовно дуже рада. Для О. місцезнаходження було не таке зручне, бо їй доводилося іздити із центра на Поштову площу, бо сам там знаходився її роботодавець.

Ну і пішло знову як понакатанной. Робота – дом – каждую пятницу - вихідні – но каждый понедельник. Тут десь приблизно через рік О. оголосила, що у неї на роботі промоушн, вона збирається в сусідню країну на нову позицію в цю ж компанію. Ну і відповідно, мене знову лишили в моїй кімнаті із квітами, які регулярно було треба поливать...

Епізод 3. Р. Був мій університетський товариш. Ми із ним колись уже проживали разом у колишньому дитячому садку переобладнаному під студентський гуртожиток по вулиці Попова. Якось ми з ним зустрілись і я йому запропонував переїхати в центр, щоб спробувати богемної жизні. Хоча йому переїзд в центр був і не зовсім логічним із точки зору логістики. Проте, він погодився, адже це ж центр, це богема, це крутяк, це клубаси. Як можна здогадатися, Р. заїхав у спальню-спальню.  І тут до мене нарешті дойшло. Спальня-спальня – це ж сука портал в майбутнє. Це ж якийсь кар’єрний або життєвий трамплін, після цієї кімнати із людьми відбувалися позитивні зміни. І я оце почав спостерігати за Р. щоб довести свою теорію. Р. довго не протримався, мабуть півроку. Р. знайшов свою ту єдину і вони почали будувати майбутнє разом, помахавши мені рукою із спальні-спальні. Ну все, що ж тут неясно. Я переїжджаю в спальню-спальню!

Епізод 4. І. Моїм наступним руммейт була І, з якою ми були обидва alumni FSA Undergraduate program і перепознайомалися під час іще одного афігєнного студентського руху Rah Rah Camp, де я кожен раз вибривав ірокез (уточнення: на голові) та робив свій внесок у прискорення демократичного процесу в Україні та зміцення громадянського суспільства, викладаючи такі дисципліни як «Critical Thinking» та здається «Leadership».

Тут слід відмітити, що на момент пошуку четвертого руммейта, я уже впритул працював над нових кар’єрним етапом, а саме над переїздом на острів. І уже все рухалося в потрібному напряму. Як кажуть сам бог вєлєл. Якщо в лотереї або при попадінні блискавки, ймовірність 50 на 50, виграєш або не виграєш, або попаде не попаде, то у випадку із спальня-зала, тут була 100% гарантія. Якщо дві ідентичні події – це може бути співпадіння, то три це уже тренд. Це уже жєлєзобетон. Ну я довго не думав. Вирішив не ризикувати, щоб усе гарантовано сталося, щоб план обовязково здійснився, треба було по-любасу переїхати в портал, в спальню-спальню. Тож як тільки Р. виїхав, я бігцем переніс усі свої мотлохи у портал. Я повідомив І. шо скоріш всього я тут не надовго. Ну і уже перед самим від’їздом поділився із нею секретом, сказавши, щоб вона після мене заселилася у спальню-залу. І. так і зробила. Ну а я в червні 2010 року полетів на острів, розпочавши нове все...

Епізод 5. А. У цьому епізоді я приймав участь опосередковано. І. я підкинув А., який був моїм колегою на роботі. Хто куди і коли трамплірувався із спальні-зали, я не знаю. Але знаю, що все у них гаразд.

P.S. У мене десь залишилися контакти Льва Івановича. Думаю, що ще треба, щоб хтось пополивав квіти у квартирі по вулиці Чапаєва. Або подекламував вірші, стоячи на драбині. Або перевірив чи все впорядку у сусідів зверху, організувавши якусь мегапаті. Або загнав пару луз в більярдному клубі в сусідньому будинку. Або пройшовся центральними літературними вулицями тихим ранком на вихідних...

P.S.S. Ю. майбутня дружина К. теж дуже любила ту квартирку і може написать окремий рекомендаційний лист на замовлення. Адже там розпочалася їх історія: історія Ю. і К.

P.S.S. Фото н̶а̶ш̶и̶х̶ ̶о̶р̶г̶і̶й̶ наших утрєнніків закину на свій блог трохи пізнішенько.