Історія Andreas Kowal (Андрій Коваль)

Я познайомився із Andreas Kowal мабуть протягом першого місяця з початку навчального року, а саме у вересні 1997 року, розпочавши своє навчання за програмою з обміну FSA / FLEX в штаті Індіана. Якось після уроків мене викликали до моєї counselor, яка мені повідомила, що до них у школу Bedford North Lawrence High School (BNL) звернувся літній чоловік із запитом чи немає у них студентів із України чи Росії. Йому треба була якась допомога із листуванням та перекладом. Я відгукнувся і десь через тиждень на вихідних, мене відвізли до будинку, в якому мешкав Andreas Kowal. Тоді я зустрівся із Андреасом, або Енді як його називали в Америці.

Andreas Kowal (Андрій Коваль) – народився 25 грудня 1923 року в українській родині на території тогочасної Польщі (а зараз це територія Львівської області). В результаті пакту Молотова-Рібентроба, коли Польщу розділили між собою дві країни агресори: фашистська Німеччина та комуністичний СРСР у вересні 1939 року, територія Польщі, на якій проживав Андрій Коваль була окупована німецькими військами. На той час він був призваний воювати у складі польського війска та попав у полон. Після полону, його включили до складу якихось військ, що воювали в складі німецьких військ. За словами Андрія, вся його війна полягала у тому, щоб нікого не вбити та залишитися живим. Після розрухи Другої Світової Андрій втратив звязок із своєю сімєю та усіма рідними, оскільки їх після завершення війни попереселяли із Західної України по іншим куточкам УРСР. Сам він лишився в Німеччині, проживав там до 1956 року.  Потім мігрував до Сполучених Штатів, а саме переїхав у штат Ілінойс. Проживав та працював у місті Чікаго. І десь мабуть років 10-15 як він лишив Чікаго та оселився у місті Бедфорді, штат Індіана. Увесь цей час Андрій намагався віднайти та встановити звязок із своїми рідними. І лише в 1997 році – через 58 років, він нарешті знайшов брата та його сім’ю, а також інших родичів. Андрій був дуже радий нашому знайомству. Він був уже літньою людиною, носив здоровенні окуляри та ходив за опираючись на милиці, бо права нога у нього не згиналася.

Життя не було легким у Андрія. Переїхавши до США, не маючи ні знайомих ні оствіти, він важко працював щоб поставити себе на ноги.  Він працював на будівництві у Чікаго багато років. Одного разу з ним трапився нещасний випадок і він упав із 10-ти метрової висоти, поламавши собі обибві ноги. Він дуже довго лежав у лікарні відновлюючись, згадував сумно Андрій, змахуючи сльозу і показав мені виріб із дерева в якому шар був вирізаний у паралелепіпеді із одного цільного шматка деревини. Щоб якось зайняти себе, під час тривалого лікування, Андрій займався різбленням по дереву.

Будинок у нього був скромним, автомобіль стареньким та простим. Андрій жив уже кілька років самотньо. Його американська дружина уже померла, спільних дітей у них не було. Був прийомний син, який служив у збройних силах і рідко навідувався до Андрія. Але Андрій був життєрадісним, і енергійно бігав по двору, коли я приїздив до нього у гості. Літнім людям же так мало треба – лише трохи уваги. Андрій був дуже гостинним і пригощав мене розчинною кавою.

Андрій говорив на чудернацькій версії англійської мови, у її американському варіанті. Він використовував багато німецьких слів, а також українські та російські слова. Ми говорили із ним англійською – мені було інколи важко його розуміти, але допомогали знання усіх цих мов. Андрій все-таки прожив так багато років відірваний від України тож він забув мову дитинства, памятав окремі слова, але цілісно спілкуватися йому було дуже важко.  Отож, коли я із ним познайомився, він саме відновив звязок із своєю ріднею і йому необхідна була допомога із листуванням та перекладом із української та російської на англійську і навпаки. Я допомагав йому читати листи, перекладав їх для нього, а також писав листи від його імені його рідним.

Частина його рідні проживала у Львівській області, частина в Херсонській області. Брат із дітьми та онуками проживав у Херсонській області в селищі міського типу Березнеговате. Тож він листувався і із Львівською і із Херсонської областями. Андрій був дуже щасливий нарешті знайти своїх родичів, свого брата. Вони також були раді, що у них виявився родич у далекій Америці. І тут по тону листів була видна різниця між двома сім’ями. Родичі із Львівської області, писали як вони раді що у них виявся родич, як вони за ним скучили та хочуть щоб або він до них прилетів або щоб запросив їх до себе. Родичі із Херсонської області, особливо нічого не просили та не навязували. Навпаки, прислали йому відеокасету, де зняли як брат Андрія звертається до нього – тож він нарешті міг його побачити. Також зняли як і де вони живуть, показали свою господарство із поросятами, гусима і курима. Показали, як вони живуть і працюють. Андрій був дуже щасливий з того нарешті є звязок, що може бачити і чути своїх рідних по пришестю стількох років.

Одного разу він вирішив допомогти рідним та надіслати 1,000 доларів із своїх дуже скромних збережень. На той момент, а це 1997 рік – це була дуже суттєва сума. Він просив поділити ці гроші між трьома різними родинами (2 із ним були у Льівськаі області).  Я не памятаю, яким чином він здійснив грошовий переклад. Але він надіслав гроші у Львів. Він був такий щасливий, що зміг допомогти своїй родині, адже вони жалілися на фінансову скруту (ті що у Львові). Аж ось Андрій отримав листа, в якому родина із Львову повідомила наступне. Як тільки чоловік пішов та зняв гроші у банку, як тут його перестріли якісь бандити та забрали усі гроші прямо при виході із банку. Ось така новина нам прилетіла зі Львову. Я думаю навіть Андрій зрозумів, що ніяких бандитів насправді не було і та родина просто привласнила собі гроші. Я його бачив: він був дуже скривдлений, цей старенький чоловік, на милиці, без родини поруч, живучи дуже скромно, відірвавши від себе на той час пристойну суму, був обманутий такими «родичами».

Мені напевне в перший раз в житті було стидно, що я українець і що у мене такі співвітчизники. Дійсно стільки років у великому та могучому, потім бандитські дев’яності, і на противагу картинка по телебаченню робила свою справу і більшість українців (або будемо чесними - більшість людей із пострадянського простору) думало, що в Америці всі мільйонери і наявність родича, навіть далекого – це манна небесна, та квиток у нове життя. Якось люди не дуже задумувалися, що для того щоб в Америці to make a buck треба дійсно багато працювати протягом років.

Ми якось притушили це його розчарування, більше фокусувалися на родині його брата. Андрій продовжив спілкування із своїми українськими рідними, але було видно і було зрозуміло, що у нього всередині, щось безповоротно надламалося...

Я бачився із Андрієм через три роки після нашого знайомства, коли гостював у своєї американської родини у 2001 році. Він все также бігав опираючись на милицю, та пригощав своєю улюбленою розчинною кавою, посміхаючись через свої товстелезні лінзи, і розповідав на своєму дивакуватому варіанті англійсткої мови...

...Він помер уві сні в ніч на Різдво 25 грудня 2004 року в день свого народження – повідомила у листі моя host mother...